Омбре. Над темрявою і світлом.
Кам'янець-Подільський, Україна.... Архівний ревізор Едіта випадково знаходить вцілілі клейноди ордену лицарів Храму, однак на цю тему у місті накладено неофіційне табу, а знахідка веде її далі, до загадкового артефакту, який свого часу тамплієри привезли на Поділля. Із розгадкою таємниці Едіті допомагає католицький священик отець Люк. За містичним артефактом полюють спецслужби й таємні товариства. Минуле та сьогодення переплітаються. Нитки, що пов'язували історії і долі багатьох людей у минулому, одна за одною тягнуться до тих, хто мешкає у Кам'янці-Подільському сьогодні. Старовинне підземелля Кам'янецького замку перетворюється на поле битви добра і зла. Герої проходять випробування, але чи ті, хто називає себе друзями, є такими насправді? Вірити можна тільки собі, бо ціною пошуків Чаші Омбре може стати власне життя...
Лора Підгірна "Омбре над темрявою і світлом" КМБУКС 2018
До свого сорому, я рідко читаю історичні книги. Може, бо то праця. Потрібно щось витягувати із своєї підсвідомості, згадувати давно пройдені уроки історії, як щось далеке та не дуже зрозуміле, бо, зазвичай, це сухі факти та дати, і ще потім складати на все це власну думку. Тому, щоб порелаксувати, читаю реалістичну прозу, яка легка для голови і гарно лягає на серце. Українські історичні романи для мене - книги Андрія Чайковського та "Чорний ворон. Залишенець" В.Шкляра, то й, мабуть, і все. Тому, книга Лори Підгірної "Омбре над темрявою і світлом" - це такий собі вихід із зони комфорту.
Чесно, я скептично відношусь до жінки-політика, до жінки-історика і до жінки, яка пише історичні романи. Просто старі, ще динозаврівські, стереотипи глибоко в'їлись у мою жіночу свідомість. Ну що там може жінка? Бавити дітей, варити обід, писати про кохання, чи його відсутність - ото й усе. Тому, й до історично-авантюрного роману, написаного кам'янчанкою, що закінчила істфак, віднеслась із притаманним жіночим скепсисом і пильно вишукувала вади на сторінках книги. Але, до свого розчарування, а потім і радості, я їх не знайшла.
Роман мене захопив із першої сторінки - це буде сказано, може, пафосно та звично, але, якщо ви знайдете замінник цьому, то скажу по-іншому. Та це було так. Я дивувалась, сідала до Вікіпедії, бігала по бруківці Кам'янця, дізнавалась щось нове для себе, тремтіла від жіночої нетерпячки і відчувала шкірою усі посмішки отця Люка, - о це ще той персонаж, чекаю екранізації. Я поспішала разом із героями, але й відкладала книгу - до завтра, щоб усе всілось. І ще, я дуже не хотіла прощатись із Леонардо да Вінчі, Настею-Роксоланою, Доріан та Антоном Люблінським, Едітою та Люком. О, пані Лоро, можете Ви закохати в своїх героїв.
Я ходила старою бруківкою, опускалась у підземелля архіву, відвідувала костел, пила каву на "Зарванській" та... складала на історичні події минулого та теперішнього свою думку. Власну. І у моєму словнику з'явились нові слова, які я віднайшла на сторінках роману та поглиблювала знання у Вікіпедії, я вчилась і розвивалась. У своїх.... зовсім не 17)
Дякую за книгу та з нетерпінням чекаю продовження.
Читаю і сама запрошую. Для знайомства з моїм улюбленим містом, його історією та і не тільки.
Тетяна Безушко-Граб