Фрагменти творів для ознайомлення
Відступати не можна! Примруживши очі, він огледівся: зимовий день байдуже поливав сонячним промінням устелене людськими тілами поле. Він уже бачив це страшне видовище. У шістнадцятому. Таке саме поле, закривавлене, заслане понівеченими людськими тілами. Залишитися живим серед пекла, яке потім нарекли переможним Брусилівським наступом, видавалося таким же нереальним, як і сьогодні, біля залізничної станції Крути. Тільки ось кров на тлі снігів завжди яскравіша, сліпучо-червона. Постріли лунають звідусіль: від муравйовських і рідше - від наших. У наших - мало куль. Та й сили абсолютно нерівні: кілька майже беззбройних сотень проти кількох тисяч. Зупинити ворога силами немуштрованих хлопчаків? Вони приречені, це безумовно. Якась дурна, беззмістовна смерть...Власне - чому ж беззмістовна, якщо їхні життя стануть спасінням для інших? Але вмирати тут, зараз, на холодному снігу, серед чистого поля, не хотілося. Знову торохкочуть кулемети. Косять тих, кого оминула куля. Їх голосне «так-так-так» звучить повільніше за биття його власного серця. Набої у гвинтівці давно скінчилися. В атаку йти хіба що з багнетом. Він намацав у кишені мисливський ніж. Справжній, швейцарський, марки «Вікторія», з фірмовим хрестом. Подарований на Різдво кілька років тому маминою сестрою, тіткою Дариною та її чоловіком, французьким дипломатом. Ще одна, зараз абсолютно нікчемна зброя. Проти більшовицьких куль та кулеметів з ножем, навіть швейцарським, не попреш, хоч раніше той уже не раз ставав йому у нагоді. Чи уявляв він собі років, скажімо, п'ять тому, попиваючи пряжене молоко за батьківським столом та почитуючи Жуля Верна в оригіналі, що буде різати цим ножем ворожі горлянки так холоднокровно і спокійно? І взагалі, чи думав про те, що матиме ворога, а його ворог матиме отаке жалюгідне обличчя?- Уперед, браття! За Україну! Гвинтівка - продовження його рук, зрослася гладким відполірованим стволом із шорсткими замерзлими долонями. Кривавий сніг замиготів під ногами. Йому навряд чи вдасться залишитися сьогодні живим. Але він не може так просто здатися смерті! Справа і зліва уже точився запеклий рукопашний бій, а він біг уперед, наче все не міг обрати собі гідного суперника для поєдинку.- Стой, щєнок!Зацідив прикладом у щелепу, і безлика постать у зеленкувато-сірій шинелі міхом гепнула на сніг.Оце тобі за «щєнка»! Ще однин, у чорному матроському бушлаті майже беззвучно відкотився в бік. Страх десь подівся, розтанув. Залишилася тільки холодна лють, навіть інстинкт самозбереження змовк. Ворог виріс наче нізвідки.Та й куди втечеш, коли, власне, біжиш не від, а на ворога?І ось крик виривається з горла. Це кінець. Мабуть, кінець! Але куля зі свистом пролітає повз. Він чує, як дрижить холодне морозяне повітря і, здається, навіть бачить краєм ока цю смертоносну чорну цятку... Наче невидима рука янгола-охоронця вкотре відводить її в бік, подалі від скроні. Його багнет пробиває шинелю і входить у вороже тіло так легко, наче воно зроблене з масла. Ворог повільно осідає, нанизаний на вістря. Виє від болю, востаннє криє добірним російським матом. Перед очима - спотворене болем і ненавистю обличчя. Плаский, кирпатий ніс, вискалені дрібні щербаті зуби...Ніколи не відчував у собі ненависті до людей. А тут... Клята орда! Скільки тебе прадіди товкли, а ти все одно приходиш на нашу землю! Навіть імення Бога перед смертю згадати не можеш! Наступний виринає, наче з-під руки, але в долоні вже наготові ніж. Марко по рукоять заганяє його лезо просто в шию супостата і блискавично витягає; відчуває, як гаряча кров бризкає йому на обличчя, засліплюючи очі. Ну ось, згодився таки знову швейцарський ножик! Та раптом щось пекучо-гостре пронизує йому спину. Трохи нижче лопатки. І все пливе, наче в тумані, і боляче стає до нестями.- Марку, Марку, вставай... Хтось зве його, і тому голосу вторить луна. Його кудись тягнуть, він ще встигає відчути, як замерзлі грудки землі впиваються в обм'якле тіло. Біль викручує легені, забиває подих.- Братчику, не вмираааай!....
© Пригоди Марка Шведа. Лора Підгірна "Червона_Офелія", ч.1
"... - І мені бренді! - почулося за спиною у Лізи - Багато бренді! Голос був жіночий, дещо роздратований , з помітним акцентом, що видавав у його власниці француженку.
- Ґабі! Дорога! Бог із Вами! - Шелленберґ швидко підвівся і в одну секунду опинився біля дивної жінки у чорному, отороченому простим білим мереживом брючному костюмі. Вона була далеко не юна, але дивовижно вродлива. З тих жінок, яких називають жінками без віку.
Чорнява, невисокого зросту, з гострим поглядом темних очей.
Короткий жакет у неї був непристойно розстібнутий, однак не приховував її тонку талію. Широкі брюки лише підкреслювали тендітність її статури.
Єдина прикраса - довга нитка білих перлів на шиї, звисала аж до пояса, припнута до лацкана жакета елегантною брошкою з великою білою перлиною.- Так то Ви мене раді бачити, Вальтере! - продовжувала жінка французькою - Жахливий натовп на вулиці, недоумкуватий ад'ютант, якісь мерзенні підвали, забиті озброєними до зубів військовими... Мене обшукували кілька разів! - вона підняла вгору тонкого пальчика, наче збиралася штрикнути ним Шелленберґа в око - Вирішили покепкувати наді мною? - уже м'якше проказала несподівана гостя - Нагадати мою нещасну, затьмарену Великою війною юність?Шелленберг на мить завмер. Суворо зиркнув на Дітріха фон Ґлоффа, який стояв ні живий, ні мертвий позаду.
- А ось і вона, панове, ось і вона! - майже урочисто проказав Вальтер, його голос і погляд враз змінився - Ось і вона, моя прекрасна і талановита Ґабріель! ..."
©"Полювання на чорного дика", 4 частина, "Пригоди Марка Шведа", Лора Підгірна
1941 рік, січень. Нью-Йорк, США
Наполовину порожній зал кінотеатру "Юніс" втопав у тютюновому димі... Марко придбав квиток у потрібному ряду на потрібне місце. Усе, як було домовлено. На нову гангстерську драму "Висока Сьєрра". Всівся зручніше і поглянув на великий екран, котрий враз, немов очікував лише на нього, спалахнув яскравим світлом й ожив....
© "Пригоди Марка Шведа", Лора Підгірна, ч.5 "Два_Вальтера". ВЖЕ СКОРО!
фото Макс Айронс, "Кривий будиночок", реліз 2017